Витинанки — орнаментальні й
фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або
кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення (витинати) походить і
термін. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові
зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи,
колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії. Саме в новорічні та
різдвяні свята існує традиція прикрашати дитячі заклади витинанками, що надає
їм святкового вигляду і індивідуальності. Думаю, кожен з нас в свій час доторкнувся цього виду мистецтва.
Мельник В. М.
Мистецтво витинанки та аплікації : навч. посіб. / В. М. Мельник. – Тернопіль :
Навчальна книга – Богдан, 2006. – 236 с. : іл.
До посібника увійшли твори
народних майстрів Тернопілля та інших областей України, відомих художників
минулого і наших сучасників, які працювали у цьому виді національного
мистецтва; навчальні роботи з витинанки та аплікації студентів Тернопільського
національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, а також твори автора.
Мета посібника — заохотити усіх бажаючих до творчості, до пошуків нових форм і
технік, до вивчення українського народного мистецтва та збереження його
традицій.
Коли в Давньому Китаї винайшли папір, виникло
мистецтво вирізувати з нього всілякі візерунки для прикрашання вікон і стін
будинків. Уже в XIII столітті витинанки з'явилися у Персії, а в XV ст. через
Туреччину потрапили у Венецію, Угорщину і розійшлися країнами. У Німеччині, зокрема,
наприкінці XVI ст. паперові витинанки використовували для оздоблення книг. В
Україні ці паперові візерунки з’явилися у ХІХ столітті, їх назвали витинанкою.
У селах вони стали чи не основним
оздобленням інтер'єру світлиці: мережками з паперу прикрашали полички,
сволоки, стіни, горщики для квітів. Якщо раніше хати топилися «по-чорному», то
тепер селяни швидко відчули естетичне задоволення від «чистої» хати, яку
білили, мазали. Саме з того ж таки естетичного потягу виникла потреба в
оздобленні паперовим декором. Для наклеювання витинанок на стіну майстри
застосовували звичайне молоко, тому їх легко можна було зняти при наступній
побілці.
Перші українські витинанки — це
прості прикраси, вирізані з кольорового паперу. Вони мали чіткі, суто графічні
форми. Найпростішим способом — із паперу, складеного навпіл, — вирізали
дерева, вази, птахів, а з паперу, складеного у декілька разів, — хороводи.
Захоплювалися витинанням
найчастіше дівчата й жінки, працюючи ножицями без попереднього малюнка.
Справедливості ради слід
зазначити, що часто витинальники не підозрювали, що творять мистецтво. Мабуть,
тому що надто мало часу з точки зору історії пройшло від зародження
витинального мистецтва. Порівняйте: гончарство існує 1000-ліття, витинанка —
близько 100 років.
Однак як би не оцінювали
витинанки, головне те, що вони не залишилися непоміченими. Незаперечним фактом
цінності народного прикладного мистецтва є невичерпний потенціал розвитку
творчої уяви, фантазії.
Немає коментарів:
Дописати коментар