Витинанки

     Витинанки — орнаментальні й фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від назви техніки виготовлення (витинати) походить і термін. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії. Саме в новорічні та різдвяні свята існує традиція прикрашати дитячі заклади витинанками, що надає їм святкового вигляду і індивідуальності. Думаю, кожен з нас в свій час доторкнувся цього виду мистецтва.

     Мельник В. М. Мистецтво витинанки та аплікації : навч. посіб. / В. М. Мельник. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2006. – 236 с. : іл.

    До посібника увійшли твори народних майстрів Тернопілля та інших областей України, відомих художників минулого і наших сучасників, які працювали у цьому виді національного мистецтва; навчальні роботи з витинанки та аплікації студентів Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, а також твори автора. Мета посібника — заохотити усіх бажаючих до творчості, до пошуків нових форм і технік, до вивчення українського народного мистецтва та збереження його традицій.

    Коли в Давньому Китаї винайшли папір, виникло мистецтво вирізувати з нього всілякі візерунки для прикрашання вікон і стін будинків. Уже в XIII столітті витинанки з'явилися у Персії, а в XV ст. через Туреччину потрапили у Венецію, Угорщину і розійшлися країнами. У Німеччині, зокрема, наприкінці XVI ст. паперові витинанки використовували для оздоблення книг. В Україні ці паперові візерунки з’явилися у ХІХ столітті, їх назвали витинанкою.

У селах вони стали чи не основним оздобленням інтер'єру світлиці: мережками з паперу прикрашали полички, сволоки, стіни, горщики для квітів. Якщо раніше хати топилися «по-чорному», то тепер селяни швидко відчули естетичне задоволення від «чистої» хати, яку білили, мазали. Саме з того ж таки естетичного потягу виникла потреба в оздобленні паперовим декором. Для наклеювання витинанок на стіну майстри застосовували звичайне молоко, тому їх легко можна було зняти при наступній побілці.

Перші українські витинанки — це прості прикраси, вирізані з кольорового паперу. Вони мали чіткі, суто графічні форми. Найпростішим способом — із паперу, складеного навпіл, — вирізали дерева, вази, птахів, а з паперу, складеного у декілька разів, — хороводи.

Захоплювалися витинанням найчастіше дівчата й жінки, працюючи ножицями без попереднього малюнка.

Справедливості ради слід зазначити, що часто витинальники не підозрювали, що творять мистецтво. Мабуть, тому що надто мало часу з точки зору історії пройшло від зародження витинального мистецтва. Порівняйте: гончарство існує 1000-ліття, витинанка — близько 100 років.

Однак як би не оцінювали витинанки, головне те, що вони не залишилися непоміченими. Незаперечним фактом цінності народного прикладного мистецтва є невичерпний потенціал розвитку творчої уяви, фантазії.